Центр «Довір’я», м.Іванків

Літо, літечко веселе… Чекаємо на нього, щоб помилуватися квітами, поніжитись під теплим сонечком. І хоч цього року температура досягає максимальних розмірів – майже всі люблять літо. Влітку маємо можливість пожинати свої плоди саду, городу, а дітвора, основне, відпочиває від шкільних уроків.

Інна Шеремет (супроводжуюча дітей, які поїхали від асоціації “AFAN”, Іспанія).
В Мадриді спекотно. Здається, що температура не збирається опускатися, перейшовши позначку 400С (в тіні). Молодь обливається водою з фонтанів, ховається в затінках тінистих алей парків та скверів. Цього року фінансові проблеми асоціації не мали можливості запросити нових дітей (таких поїхало аж 2). Перші сльози в Мадриді семирічної Наталії Бабенко та її бажання «виписатися» з тієї країни, де вона не могла порозумітися з новими «батьками» вже змінилися на спілкування іспанською мовою з рідними та дзвінкоголосий сміх.
Кожна сім’я готується до щорічного планового відпочинку: Канари, Коста де Соль, Коста Брава – їхні улюблені місця, де є і море, і сонце. Туди вони їду разом з українськими дітьми, а це в цілому ті, хто далеко не перший раз виїжджає на оздоровлення в Іспанію.

Світлана Пархоменко (супроводжуюча дітей, які поїхали в США, штат Вашингтон).
Перебуваємо майже в заповідній зоні. Штат Вашингтон – це північ США. Чудова природа, гори, ліси. Діти вже звикли до білок та зайців, які стрибають навколо помешкань настільки одомашнено, що навіть не віриться, що ці тварини вважаються дикими.
А от Наташу Жданову за три будинки від її оселі возили до подружки на автомобілі, бо десь недалеко бродила ведмедиця.
Аня Струпова вразила американську сім’ю здібностями знання та приготуванням українських страв. Український борщ смакував американцям настільки, що доводилося готувати його майже через день. А потім були деруни, картопля по-домашньому і т.п.
В січні сім’я із США збирається відвідати Україну і звичайно гостинну сім’ю Струпових.
Полюбляють американці походи, ходять з нашими дітьми в гори, в ліс. Частина дітей живе в сім’ях з українським походженням, інші вдосконалюють англійську мову.

Тетяна Бабич (супроводжуюча дітей, які поїхали в Португалію)
Країна потерпає від спеки. Температура піднімається на очах – бачили пожежі, горять ліси. Проте Урядом передбачені всі міри безпеки, аби вогонь не дістався населених пунктів. В цілому, португальці до щорічних пожеж вже звикли.
Наша група дітей невелика – 16 чол. В цьому році поповнилася 4 хлопчиками, поведінкою задоволені. Кожна сім’я планує свій відпочинок індивідуально. Є і колективні заходи. Наприклад, в одну із неділь виїздили в ігровий парк атракціонів «Браколенде» - розваг для дітей на вибір: машинки, каруселі, ігрові автомати з іграшками-сурпризами.
Діти в захваті, не дивлячись на жару, приємно спостерігати за ними: сміх і радість в очах.

На базі Центру «Довір’я» вдруге зібралися науковці, представники місцевої влади, громадськості та ЗМІ аби за «круглим столом» продовжити розмову в рамках міжнародного проекту «Модель системи комплексного забезпечення в зоні радіоактивного забруднення».

Цього разу тема для розмови: «Безпечне, профілактичне та раціональне харчування населення, що проживає на території, забрудненій радіоактивними елементами».

Професором Ю.І. Бандажевським – головою Правління координаційного аналітичного центру «Екологія і здоров’я» координаторам Міжнародного проекту «Модель системи комплексного забезпечення в зоні радіоактивного забруднення» відмічено, що всі офіційні документи проекту подані в регіональне (Київське) представництво Євро комісії.

Паралельно члени КАЦ «Екологія і здоров’я» - депутати Європарламенту провели робочі зустрічі в Брюселі і Страсбурзі й подали такі ж документи керівництву комісій, які відповідають за фінансування гуманітарних програм. Це було наприкінці червня – на початку липня. Результати цих зустрічей обнадіюють. У вересні-жовтні цього року після парламентських канікул, відбудеться обговорення нашого Проекту розширеним складом цих комісій і вже конкретно вирішуватимуться питання його фінансування. Процес цей дуже складний, але спільними зусиллями ми маємо його вирішити. Іванківцям конче потрібна сучасна база системи медичного обслуговування потерпілого від аварії на ЧАЕС населення, налагодження відповідної профілактичної роботи, спрямованої на поліпшення стану здоров’я людей, що в значній мірі залежить від харчування.

Поліський регіон, як ніякий в Україні збіднілий мікроелементами (в ґрунті). Відсутність йоду, селену, заліза, кобальту, цинку та ряду інших обертається для населення небажаними наслідками.

Доктор медичних наук Корзун В.Н. у своєму виступі відмітив, що його 40-річний досвід з вивчення проблем радіації та харчування доводить, що всі хто проживав на момент аварії в нашій місцевості отримали набагато більшу, зовсім не ту, про яку нам говорили, дозу опромінення щитовидної желези!

Прикро, що в Україні не вжито ніяких мір або становище поліпшити.

Ми обділені «землею» - кислі ґрунти сприятлива флора для того, щоб цезій став розчинним і попав до кореневої системи рослин, а потім, під час вживання їжі, з продуктами рослинного та тваринного походження – в організм людини. Вихід із ситуації є – для прикладу, морські водорості, знайома всім морська капуста, йодована сіль, про яку ми так багато говоримо не дає такого результату, як морепродукти.

Основне, усвідомлення цієї ситуації кожним жителем району.

Окремим – одним з найважливіших на даному етапі! – завданням є формування громадської думки щодо необхідності й нині індивідуального та колективного протирадіаційного захисту з урахуванням фактору харчування. Адже не секрет: почуття небезпеки проживання на радіаційно забрудненій території в наших людей давно притупилося, а це – недопустимо: неконтрольований «мирний атом» ще довго робитиме свою чорну справу.

Думки кандидата медичних наук Н.Ф. Дубової вилилися в непередбачене резюме: «В останній доповіді ООН Україну віднесено до вимираючих держав. Це прямо стосується й Іванківського району. Медико-демографічна ситуація тут класифікується як катастрофічна. У ваших умовах – пост чорнобильських – питання раціонального харчування стоїть, на мій погляд, на одному з перших місць. Саме від цього залежить здоров’я багатьох людей, які проживають тут після Чорнобильської катастрофи».

«Круглий стіл» від виступів та промов інколи «ставав червоним», єдине, чого бракувало – ініціативі з боку керівників Іванківського району: хтось перебуває у відпустці, інші можливо знехтували запрошенням.

Яна мене, то на карту ставиться питання майбутнього покоління наших дітей та онуків, адже саме ці діти стали батьками народжених своїх дітей, а про те, що їм випало у 1986 році «пожинать» всі негаразди Чорнобильської катастрофи ніхто ніколи не говорив.

Сьогодні діти, які відпочивають за кордоном чи в іншій чистій зоні за 3-4 тижні виводять 30% накопичених радіонуклідів (дані французької асоціації «Діти Чорнобиля», представники цієї асоціації брали участь у «кругло столі»). Найбільші рівні накопичення у дітей Поліського району (436 Бк на 1 кг ваги дитини, при нормі 220 Бк/кг).

Чим можуть допомогти наші лікарі? Апарат «СИЧ» - саме він визначає ступінь внутрішнього опромінення радіонуклідами, в районі відсутній, застаріла інша апаратура, постійна проблема фінансування.

Прикро, але сьогодні ми згадуємо те, що наші гості-іноземці відвідуючи лікарню, з гіркотою та співчуттям говорять про цей заклад як об’єкт, що не відповідає призначенню. Можливо тому і смертність перейшла всі кордони. Добре розуміємо, що це не вина лікарів, яких і так в райцентрі обмаль. Вина наша – ми дали можливість маніпулювати нами.

Інформація про Чорнобильську катастрофу з 1986р. залишається в багатьох питаннях закритою для нас. Звикши до «подачок» Закону України «Про статус та соціальний захист населення постраждалого від аварії на ЧАЕС» багато хто чекає «манни небесної»: хто у вигляді чорнобильця-інваліда, прирівняного до учасника бойових дій, інші дбають про власну наживу, забуваючи про те, що саме подібні дії ведуть до знецінення думок, моралі, не говорячи вже про щось інше.

Повертаючись до палкої дискусії за «круглим столом» по-доброму заздрила тим не байдужим людям, доля яких привела в Іванків аби ще раз протягнути руку допомоги.

Прикро, що це знову проект, підтриманий іноземцями, та коли не спроможні самотужки, нехай допомагає Європарламент. Основне – розуміння місцевої влади, керівників, які можуть організувати роботу у відповідних напрямках.

Не залишиться осторонь і Центр «Довір’я» - свій внесок вбачаємо у якомога широкій інформаційній роботі, сприянню оздоровлення дітей.

Директор Центру «Довір’я»
Галина Бабич

Щойно командир оголосив, що літак незабаром здійснить посадку в аеропорту «Барселона» , пролунали гучні оплески та дружнє «Ура» наших дітей, які в складі першої групи летіли на відпочинок до Каталонії. Ще мить і кожен з них потрапив в теплі обійми членів своїх іспанських сімей. Я ж пожалкувала, що батьки та рідні дітей не бачать цієї зустрічі, не відчувають теплоти і радості, яка переповнювала зал. Так, наших дітей люблять і чекають, немов рідних синів і дочок з далекої дороги. Тому наші хлопчики і дівчатка щоліта з задоволенням подорожують до Іспанії. На даний час в Каталонії відпочивають на оздоровлюються 125 хлопчиків та дівчаток. Президент та члени Іспанської Асоціації «Valles obert» докладуть всіх зусиль, щоб діти та члени іспанських сімей знайшли взаєморозуміння, щоб відпочинок був цікавим, змістовним. І це вдається в більшості випадків. З прекрасними враженнями, спогадами, подарунками повертаються діти до рідних домівок.

Особливе хвилювання і тривогу викликають хлопчики і дівчатка, які вперше приїхали до Іспанії.. Адже, перед 7-8 річними дітьми постає цілий ряд проблем: як перенести розлуку з мамою, батьком і одночасно освоїтися в зовсім чужому світі, де для них все нове і незнайоме: мова, люди, звичаї. Чи задумуємося ми дорослі, що відбувається в дитячій душі, в часи розлуки? Більшість батьків впевнені, що діти швидко звикнуть до нової сім’ї і все буде добре, забуваючи про те, що різні за темпераментом, характером діти по різному ведуть себе в тих чи інших ситуаціях. Психологи ж стверджують, що немає випадків, коли розлука з батьками не стає травмою для дитини. Саме тому летять до рідних домівок тривожні слова: «Забери мене, мамо . Я не можу більше!» Тож, нам дорослим, особливо батькам, варто дуже обережно і виважено з урахуванням індивідуальних особливостей дитини, її характеру вирішувати будь-які питання стосовно дітей, в тому числі і поїздки до іншої країни та ніколи не забувати, що кожна дитина має власну думку з якою потрібно рахуватися. І тоді не будуть летіти на Україну тривожні дзвінки з іспанських сімей і не буде передчасних повернень дітей додому.

Педагог організатор ЦСПРН
Тетяна Скрипченко

Допомагаємо у професійній підготовці молодих спеціалістів

Вже багато років поспіль Центр «Довір’я» приймає для проходження практики студентів столичних ВУЗів та інших навчальних закладів України. Зазвичай найбільше май-бутніх молодих спеціалістів приходить до нас саме в літню пору. Ось і цього літа, не зважаючи на період традиційних відпусток, наші спеціалісти знайшли час, щоб поділитися своїми знаннями та вміннями зі студентами-практикантами.

Дубас Яна, студентка КНУВС - майбутній психолог. На період стажування вона стала справжньою колегою для своєї наставниці - практичного психолога Центру Ольги Вікторівни Гаркуші. Яна професійно виконувала поставлені перед нею завдання, вміло працювала з методиками та тестами, цікавилася всіма аспектами своєї майбутньої професії.

На посаді соціального педагога проходила свою виробничу практику Валентина Пособчук - студентки ІІІ-го курсу педагогічного факультету Природничо-гуманітарного навчально-наукового інституту Національного університету біоресурсів і природокористування України. Тетяна Василівна Скрипченко ознайомила студентку з посадовими обов’язками соціального педагога, робочою документацією, цільовими групами, з якими доводиться працювати, програмами Центру, націленими на допомогу соціально-незахищеним категоріям населення. Під час стажування Валентина не тільки спостерігала за роботою наставників, а й брала участь у проведенні заходів спільно зі спеціалістами Центру.

Пилипченко Михайло навчається в Інституті підготовки кадрів промисловості України за направленням Іванківського Центру зайнятості. Він – майбутній адміністратор, тож його цікавило широке коло питань: напрямки діяльності та режим роботи центру, графіки роботи спеціалістів та органайзер керівника організації, реєстрація запитів та звернень відвідувачів, кадрова документація, планування заходів та їх реклама. З усіма цими питаннями практикант звертався до мене, як до заступника директора й керівника його практики від нашої установи, та до Юденко Галини Володимирівни, як діловода з багаторічним стажем.

А ще серед завдань практики було й удосконалення навичок роботи з офісною технікою, та насправді ще й ми багато чому навчилися у Михайла. Дуже вправно він зумів оптимізувати роботу нашої комп’ютерної мережі та 6 комп’ютерів навчального класу, в якому протягом року займаються діти та підлітки з соціально-незахищених сімей («Вечірня гімназія для підлітків»). Завдяки Михайлу співробітники опанували й кілька нових комп’ютерних програм, необхідних для ефективної роботи. Тактовність та щирість сприяли вмілому вирішенню робочих питань, налагодженню контактів як з членами колективу, так і з клієнтами, поглибленню знань, умінь та навичок, передбачених програмою стажування.

Центр «Довір’я» діє для населення Іванківського району більше 15 років. За цей час спеціалістами напрацьовано безцінний досвід, який вони радо передають своїм наступникам. Окрім практикантів дуже часто за порадами та професійними консультаціями звертаються студенти під час написання курсових та дипломних робіт, пошуку літератури; молоді спеціалісти та й фахівці з солідним досвідом заходять порадитися, обговорити «тяжкі» випадки з клієнтами. Ми завжди готові допомогти, а також раді будемо бачити наших молодших колег у якості волонтерів Центру.

Людмила Шелест,
заступник директора Центру «Довір’я»

Щойно командир оголосив, що літак незабаром здійснить посадку в аеропорту «Барселона», пролунали гучні оплески та дружнє «Ура» наших дітей, які в складі першої групи летіли на відпочинок до Каталонії. Ще мить і кожен з них потрапив в теплі обійми членів своїх іспанських сімей. Я ж пожалкувала, що батьки та рідні дітей не бачать цієї зустрічі, не відчувають теплоти і радості, яка переповнювала зал. Так, наших дітей люблять і чекають, немов рідних синів і дочок з далекої дороги. Тому наші хлопчики і дівчатка щоліта з задоволенням подорожують до Іспанії. На даний час в Каталонії відпочивають на оздоровлюються 125 хлопчиків та дівчаток. Президент та члени Іспанської Асоціації «Valles obert» докладуть всіх зусиль, щоб діти та члени іспанських сімей знайшли взаєморозуміння, щоб відпочинок був цікавим, змістовним. І це вдається в більшості випадків. З прекрасними враженнями, спогадами, подарунками повертаються діти до рідних домівок.

Особливе хвилювання і тривогу викликають хлопчики і дівчатка, які вперше приїхали до Іспанії.. Адже, перед 7-8 річними дітьми постає цілий ряд проблем: як перенести розлуку з мамою, батьком і одночасно освоїтися в зовсім чужому світі, де для них все нове і незнайоме: мова, люди, звичаї. Чи задумуємося ми дорослі, що відбувається в дитячій душі, в часи розлуки? Більшість батьків впевнені, що діти швидко звикнуть до нової сім’ї і все буде добре, забуваючи про те, що різні за темпераментом, характером діти по різному ведуть себе в тих чи інших ситуаціях. Психологи ж стверджують, що немає випадків, коли розлука з батьками не стає травмою для дитини. Саме тому летять до рідних домівок тривожні слова: «Забери мене, мамо . Я не можу більше!» Тож, нам дорослим, особливо батькам, варто дуже обережно і виважено з урахуванням індивідуальних особливостей дитини, її характеру вирішувати будь-які питання стосовно дітей, в тому числі і поїздки до іншої країни та ніколи не забувати, що кожна дитина має власну думку з якою потрібно рахуватися. І тоді не будуть летіти на Україну тривожні дзвінки з іспанських сімей і не буде передчасних повернень дітей додому.

Педагог організатор ЦСПРН

Тетяна Скрипченко