Як карантин змінив життя учасників АТО?

Одна з моїх подруг, яка живе  місті,  на 3-му тижні карантину сказала: «Вперше в житті заздрю тим, хто живе не у квартирі, як я, а у власному будинку! І в двір можна вийти, і город в такій ситуації за щастя. Добре, що в мене хоч собака є, тепер вона мене законно вигулює. Інакше можна було б зійти з глузду в чотирьох стінах».

У нашому селищі, а тим більше у селах, небагато людей живе у квартирах. На своєму досвіді можу сказати, що карантинні обмеження на мій спосіб життя та щоденний графік вплинули мінімально. Зміни більше стосувалися професійних справ, ніж щоденних домашніх. Роботи менше не стало, а іноді – навіть більше. Додалося онлайн-навчання. Під час днів, коли працювала дистанційно, «офіс» плавно зайняв не тільки робочий кабінет, а й диван перед телевізором, ліжко, стіл на кухні, шезлонг на подвір’ї. Робочий день теж розтягнувся у часі від 6 ранку до пізнього вечора (а то й до другої години ночі, щоб на завтра не залишати), і в ньому змішалися справи різні – розумові і фізичні. Головне орієнтуватися на виконання завдань і отримання результату. Як відомо, від перестановки доданків сума не міняється!  Нарешті дійшла черга до деяких «висяків» – справ важливих, але не пріоритетних, що зависли у термінах і переносилися з місяця на місяць, бо часу на них не вистачало зовсім. Відчутна економія часу – не робити макіяж: вдома не потрібно, а на роботі під маскою не видно! От тільки під час вебінарів тоді своє відеозображення хочеться замінити фотографією!

А цікаво, як карантин вплинув на життя наших учасників АТО? Хоч прийом відвідувачів не здійснювався у звичному режимі, проте протягом усього часу соціальної ізоляції ми з ветеранами спілкувалися по телефону та засобами електронного зв’язку.

Олександр Жержерунов, Іванків: «З роботою стало гірше, з заробітками, відповідно, теж. Проте яке задоволення я отримав від рибалки! Сам зробив приманки і упіймав жереха (це такий хитрий хижак) вагою 4 кг 900 г!»

Олександр Волощук, с.Хочева: «Вулики – це моє заняття! Бджолярством займаюся 1 рік. Маю біля хати  7 вуликів, а сімей – 2 ( поки що). Я за карантин навіть не думаю, а просто займаюся своїми справами! На селі їх завжди вистачає, особливо, коли ти – батько трьох дітей і на тобі велика відповідальність».

Віталій Шатило, Іванків: «Магазин, де я працював, закритий на карантин. Добре, що я працював на двох роботах. Друга виручає. А на інших карантин по-різному вплинув. Вчора з побратимом зустрівся з 72-ки,  то в нього все гаразд.  А хто в Києві працює, тим на роботу добиратися – проблема».

Олексій Пархоменко, Іванків, з сестрою Оксаною Пархоменко, волонтером ЦСПР: «Коли ми почули, що від пожежі постраждали 3 села в Житомирській області Овруцького району,  подумали, треба якось допомогти людям у такій страшній біді. Оксана написала пости у Facebook про збір допомоги з переліком того, що погорільцям необхідне, і люди відгукнулися. За пару днів зібрали 4 газові плити, 2 газових балони, 2 умивальника, 2 пральні машини, ліжко, одяг, взуття, посуд, подушки, ковдри, постільну білизну, мішок насінної картоплі, насіння овочів та зелені. Також була грошова допомога, за неї ми докупили ще насіння та цвяхи. Дуже вдячні Юрію Грибану, який допоміг знайти  машину, та Валерію Потієнку за пальне, щоб доставити все людям в с. Личмани, що вигоріло майже до тла. Дякуємо й водію, що не відмовився поїхати з нами, і всім людям за небайдужість до чужого горя». Оксана: «До цього ми брали участь у зборі допомоги для наших рятувальників, що самовіддано боролися з пожежами в Чорнобилі. Разом з підприємцем Оксаною Рубан передали 4 мішки вологих серветок  через волонтерів з м. Київ, які як раз везли гуманітарну допомогу до Чорнобиля. Карантин – карантином, але навіть в такі часи є люди, які потрапили в ще гіршу ситуацію. Ми ж не можемо стояти осторонь!»

Роман Пархомець, Іванків: «У мене з моїм учнем, 11-ти річним боксером-важковиком Ігорем Сорокою, свої методи боротьби з вірусом!» (Роман – тренер спортивного клубу «Пасіонарій»).

Борис Ланчук, Феневичі: «Я двічі був в АТО. Вдруге – за контрактом. Саме під час карантину закінчився мій контракт, і я повернувся до дружини й дітей. Це щастя, знову бути вдома, з сім’єю,  а все інше – в наших руках».

Віталій Брик, Шпилі: «Я цей карантин запам’ятаю на все життя! Але зі знаком «+», бо саме в цей час дружина подарувала мені сина! Звичайно, переживань було багато: за здоров’я дружини, щоб з дитиною все було добре, адже перебування в лікарні нині більш ризиковане, ніж самоізоляція. Але зараз ми вдома, і життя прекрасне! А карантин – це явище тимчасове, треба дотримуватися правил і все буде добре!»

Людмила Шелест, заступник директора ЦСПР

google.com bobrdobr.ru del.icio.us technorati.com linkstore.ru news2.ru rumarkz.ru memori.ru moemesto.ru

You may also like...