Шкільні спогади

Продовжується діяльність центру у напрямку надання всебічної соціально-психологічної та інформаційної допомоги учасникам АТО. Проводяться індивідуальні та групові соціальні та психологічні консультації, інформаційні зустрічі та бесіди.

Днями до нас завітав Дмитро Гайнулін – учасник АТО і «наш» постійний відвідувач. Під час бесіди він, як завжди, ділився своїми думками з приводу ситуації в країні, розповідав про життя-буття на фронті та особисті побутово-сімейні проблемами. З його слів: «Приїхав на декілька днів додому, засумував за дітьми. Наближається свято, хочу допомогти сімї: придбати необхідні продукти та подарунки, організувати поїздку дітей на новорічні розваги, дізнатись, як справи вдома. Потім – знову до хлопців, я вже не можу довго знаходитись тут, знаючи, що я потрібен там…».

Отримавши інформаційну консультацію щодо соціальних пільг та гарантій для учасників бойових дій та їх сімей: можливості оздоровлення, безкоштовної освіти Дмитро торкнувся проблемних питань, загальних для багатьох військовослужбовців – це адаптація до мирного життя. Відвідавши наших психологів раніше, він зрозумів, що самотужки вирішити цю проблемо важко і саме такі фахівці можуть надати необхідну допомогу. Тож, тепер розповідає, що радить своїм побратимам вчасно звертатися до потрібного спеціаліста, що в майбутньому допоможе цій адаптації.

Та найбільше позитивних емоцій отримали і він, і я, коли згадували наші шкільні роки. В пам’яті промайнули однокласники, веселі і шумні пригоди на перервах, поїздки в літні табори, різні смішні ситуації на уроках. Пам’ятаю, як на уроці німецької мови, десь у шостому класі, Діму підняли, щоб він прочитав текст, заданий на самостійне опрацювання, в який звичайно ніхто і не глянув. Хлопці саме пошепки обговорювали результати останнього футбольного матчу, а він був завзятий футболіст. Діма встав і впевнено, голосно почав читати. Вчитель уважно слухає, принишкли і ми, розуміємо, що це просто набір слів, по інтонації схожих на німецьку вимову. Клас зірвався сміхом. Вчитель дослухав і каже: «Сідай, 4 , два за текст і два за те, що не розгубився» . Не забули ми і наших вчителів. Діма, скільки його знаю, після школи все переймався життям та здоров’ям нашої першої вчительки Любові Володимирівни. Всіх розпитував де вона, що з нею, як склалося її життя і неодмінно додавав: «Як побачите перекажіть від мене велике вітання і розкажіть, що я її пам’ятаю, вдячний за виховання і про мене трохи…». Ось такий він Діма. В любій ситуації не губиться, до проблем ставиться з почуттям гумору , завжди підставить братське плече ,ніколи не підведе свого товариша. Такі риси характеру завжди цінилися , особливо там, на фронті, вони є вкрай необхідними. І це підтверджує той факт,що цього року на день Захисника України Діма отримав Медаль захисника вітчизни.

Хай бережуть тебе небесні сили від ворожих куль, а двері нашого центру будуть завжди відкриті, як вдома.

Осипенко А.В. фахівець зі зв’язків з громадськістю та пресою


 

Ще за темою: